Був у Ісуса улюблений учень Іоанн. Він ішов за Вчителем навіть тоді, коли всі інші учні, злякавшись, розбіглися. Йому єдиному вдалося непоміченим прокрастися до Преторії -офіційної римської установи, де Пилат допитував Ісуса. І коли через півстоліття після цих подій почали з'являтися численні «Добрі Звістки» про Ісуса (грецькою - «Євангелія»), Іоанн, на той час єдиний живий свідок його земного життя, відчув своїм обов'язком залишити нащадкам і своє Євангеліє. Так люди отримали точне свідчення про слова й діяння Ісуса.

Переживши і падіння Єрусалима, і примусове розселення євреїв, і масове знищення християн в Римі за імператора Нерона, Іоанн писав уже своїм учням:

«Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любові Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу. Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробував!»

Учні добре розуміли Іоанна. Вони любили свою країну та її культуру. Сам Ісус плакав, дивлячись з Гефсиманської гори на Єрусалим, бо знав, що минуть якихось декілька десятків років і не стане прекрасного міста. Тепер, потрапивши до тих місць, яких вони не любили, колишні мешканці Єрусалима, - звичайно, не всі, а лише ті, що вірили учням Ісуса, - замість плакати, раділи. Дивно, але люди зовсім іншої культури, дивлячись на них, дещо розуміли: вони починали менше любити свої міста, свою культуру - все те, що минається, і розуміти те, що «повік пробуває».

Всі Євангелія (книги про Ісуса, створені у другій половині І ст. н.е.) написані грецькою мовою - мовою міжнародного спілкування доби еллінізму. Однак не мовою Гомера чи Арісто-теля, а розмовним (пізнім і порівняно з класичним «зіпсованим») варіантом великої мови стародавніх греків. Цей пізній варіант філологи називають грецьким словом «койне», яке українською найкраще перекладається як «суржик»: суміш літературної та розмовної мов - «чистої грецької» та «грецької чужинців». Її основний недолік для нас полягає у певній «за-темненості» значень деяких слів, що не мають аналогу в мові античної класики. Втім, її безумовною перевагою для сучасників була практично однакова зрозумілість створених нею текстів по всіх усюдах елліністичного світу, від єгипетської Александрії та Риму до малоазійського Ефеса.

Чи ж мають ці невеличкі книжки, написані «суржиком», відношення до тих величних стародавніх сувоїв, що їх юдеї з трепетом називали Книгами (Біблією)? На це запитання представники юдаїзму відповідають рішуче «ні» і твердять, що