Тим часом далеко від Риму, на скелястому острові Патмосі в Егейському морі під час молитви улюблений учень Ісуса Іоанн побачив Учителя. Ісус явив Іоанну видіння про те, чим завершиться історія людства, і наказав йому записати побачене й розіслати по церквах. Так було написано «Одкровення Іоанна Богослова» - останній текст Нового Заповіту, а отже -фінал Біблії.

У печерах і катакомбах Середземномор'я, де таємно від римської влади два століття жили християни, зберігалися ці тексти. Нерон і його наступники поставили собі за мету знищити не лише усіх, хто вірить в Ісуса, а й саму згадку про нього. Однак це не вдалося офіційному Риму, а за два століття («в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день!») він і сам відчув, що стоїть не на камені і навіть не на очереті, а на порожнечі...

В останні століття існування Римської імперії (III—IV ст.) ніхто з її підданих вже не вірив ні в римських богів, ні в божественність імператорів, які не дбали ані про уславлені Вергілієм римські чесноти, ані про римських богів. 311 р. імператор Галерій, який усе своє життя переслідував християн, перед смертю офіційно визнав їх. А імператор Константин наприкінці свого життя (330-і роки) сам став християнином. Нарешті, імператор Феодосій, який правив у другій половині IV ст., оголосив християнство державною релігією Римської імперії.

Відтак ті громадяни, для яких культура та релігія зводилися до суміші культурних звичаїв, релігійних обрядів та