Іспанці зі споїм середньовічним мисленням неспроможні були зрозуміти політичні реалії XVI ст. Чому їхньому «християнському імператорові» відмовляється коритися Європа? Чому французький король Франциск ладен укласти союз з «невірними турками», аби тільки не підпасти під владу сусідньої Іспанії? Чому німці не погоджуються на вимогу Карла спалити «єретика» Лютера? Чому Нідерланди повстають проти сина Карла, Філіпна?

В Іспанії вогнища інквізиції палають звично, ніби ліхтарі. Один чужоземець, який відвідав Іспанію наприкінці XVI ст., говорив, що «...тимчасом як усі народи подорослішали, іспанці залишилися дітьми. Вони захоплено спостерігають за спаленням єретиків і готові хоч сьогодні вирушити в хрестовий похід»... Хоч на південь, проти маврів, хоч на північ, проти англійської королеви Єлизавети...

Однак час минав, Іспанія занепадала, а нащадки лицарів і конкістадорів ставали урядовцями й податковими інспекторами (як Сервантес). Словом, надходило нове століття і, як це часто буває в історії, «золота доба нації» в політиці змінилася «золотою добою» національної літератури та мистецтва.

Зміна картини світу в Іспанії відбувалася так швидко, що іноді реальний світ здавався марою, сновидінням. Країна вкривалася вітряками. Вітряк - такий самий новий технічний здобуток, символ технічного прогресу, як, скажімо, сьогодні комп'ютер або мобільний телефон. І Дон Кіхот, нащадок лицарів та конкістадорів, гадав, що то були злі велетні. Можливо, він мав рацію, бо що таке людина проти знеособлених фатальних сил історії, які то здіймають її до небес, то кидають у попіл цілі народи. Саме ці фатальні сили породжують монстрів техніки, ворожих людині.

То що ж таке, власне, сама людина? Пригадаймо вагання принца Гамлета у визначенні цього «довершеного витвору». Чи є вона «окрасою всесвіту», «взірцем усього сущого», а чи ницою істотою, «квінтесенція якої - прах»? У пошуках відповіді західні європейці кінця XVI - початку XVII ст. все частіше звертаються до Біблії, забутої за доби Відродження -відродження античності.

«Відроджена античність» так і не розв'язала жодного зі споконвічних питань. Натомість з прекрасного бажання надати кожній людині можливість «бути собою» виникла нова серйозна проблема: світ ніби розхитався, розпочалася доба індивідуалізму, егоїзму, доба війни всіх проти всіх. Поставивши себе в центр Всесвіту, ренесансна людина змушена була взяти на себе й усю повноту відповідальності: «Звихнувся час наш. Мій талане клятий, // Що я той вивих мушу направляти!» -