Таке запитання є цілком закономірним. Сучасні історики культури виходять з того, що людина змінювалася протягом свого існування на землі. Тому навіть те, що в текстах інших епох нам видається очевидним, слід спочатку розглядати як незрозуміле. Адже, сприймаючи його як «очевидне», ми можемо помилятися. Однак це не повинно лякати, оскільки саме помилка є найпершою умовою справжнього розуміння.

«Розуміння - це завжди нерозуміння», - писав В. Гум-больдт. Чому так? Тому що думка - завжди нова. Однак у процесі спілкування - сприйняття чужої думки - ми сприймаємо спочатку те, що нам уже відомо. І, як правило, невідоме вважаємо за відоме.

Отже, помилкове розуміння - перший і необхідний етап розуміння чужої думки. Питання лише в тому, чи спроможні ми від цього першого етапу перейти до другого, третього і далі. Втім, пропустити перший етап - означає ніколи не дійти справжнього розуміння.

Приїхав до української школи новий учень з Грузії на ім'я Авас. Викликає його на уроці вчитель та й запитує:

- Як тебе звати?

- Авас.

- Мене - Микола Іванович. А тебе?

- Авас.

- Мене - Микола Іванович...

І так далі.

Перший етап дуже важливий: учитель помилився, бо гадав, що почув слова рідної мови, а не іноземне ім'я. Важливо, аби цей перший етап не тривав вічно.

Цілих вісім років провчившись у школі, ти, гадаю, вже добре усвідомив неможливість навчання без помилок. Численні запитання та завдання у цьому підручнику спрямовані саме на те, щоб викликати тебе на дискусію. Не кожне з них має одну-єдину правильну відповідь, але це не означає, що будь-яка відповідь буде вірною.

Крім того, правильне для однієї доби може виявитися помилковим для іншої. У різних епох - різні погляди на те, що таке вірне знання, як і де йому можна навчитися. Саме ж письменство в усі віки розумілося й нині розуміється як учнівство.

Отже, правильне розуміння чужої культури - справа хоч і важка, але не марна. В принципі воно можливе. Якби це було не так, люди не змогли б учитися, а народи - спілкуватися. Однак уже й з власного досвіду ти знаєш, що і навчання можливе, і чужа культура може дати багато корисного. Недаремно Тарас Шевченко закликав нас «і чужого навчатися, і свого не цуратися».