яких на різній відстані один від одного зав'язувалися вузлики. Іноді у вузлику закріплювався якийсь предмет (шматок дерева, камінь, зернина тощо). На думку одних учених, кіпу використовувалося тільки для запам'ятовування, на думку інших -було своєрідною формою письма.

Так можна «записати» державну символіку, навіть державний бюджет, але не запишеш навіть найпростішого віршика, не кажучи вже про «святе письмо». Його тримала в пам'яті та передавала з покоління в покоління численна каста інкських жерців.

При цьому в інків успішно розвивалися обробка металів (зокрема золота, яке, щоправда, не дуже цінувалося), будівництво з усіма складними будівельними пристроями, ткацтво, кераміка, виробництво фарб, медицина (особливо муміфікація).

Юрій Лотман, видатний російський теоретик та історик культури, відзначає дві умови виникнення писемності:

1. Нестабільність історичних умов, динамізм та непередба-чуваність обставин.

2. Потреба у перекладах, що виникає при постійних контактах з іншомовним середовищем.

Щодо інків, то вони жили стабільно, а гори повністю ізолювали їх від зовнішнього світу, аж поки п'ятсот років тому не з'явилися європейці з вогнепальною зброєю, якої народи Америки не знали і проти якої були безсилими. Однак в Андах нащадки інкських жерців уперто тримали в пам'яті й передавали з покоління в покоління гімни своїм богам, що тепер уже, здавалося, не мало сенсу. Аж ось у XX ст. залунав на весь світ голос співачки Іми Сумак, яка саме й походила з інкської жрецької касти. І був він сприйнятий і підхоплений в усьому світі як символ поневолених, але не знищених культур, що зберегли себе попри всі зусилля завойовників.

Якось на початку 80-х років я завітав до Бориса Дмитровича Антоненка-Давидовича - останнього з письменників «Розстріляного відродження», який чудом вижив, хоч і пройшов вісімнадцять років сталінських таборів, а потім - переслідування та заборону друкуватися. На робочому столі письменника лежала щойно подарована книжка молодшої колеги - Ліни Костенко. Борис Дмитрович відразу відкрив її й почав схвильовано читати тоді ще невідомий мені вірш, який називався «Іма Сумак» і розпочинався так:

Було на світі плем'я - інки. Було на світі - і нема. Одних приставили до стінки, а інших вбили крадькома...

«Даруйте: які ж у інків - стінки? - з хитрою посмішкою перервав читання письменник. - Це не про інків. Це про нас, українців. Про моє покоління...»