з темряви низькі їх стіни. Пісні замовкли. Скрізь тихо. Благочестиві люди вже сплять. Де-не-де тільки світяться вузенькі вікна. Перед деякими тільки хатами. біля порога, запізніла сім'я сидить за пізньою вечерею*.

Здається, що так само, як цей пейзаж був «продовженням» пуш-кінського, так і в нього самого є «продовження»:

Сім'я вечеря коло хати. Вечірня зіронька встає...

Адже Шевченко так само, як і Гоголь, був прихильником романтичної теорії національної культури. Ця теорія, зокрема, стверджує наявність безпосереднього впливу на характер народу «характеру» природи, серед якої він живе.

Наприкінці 1820-х років ці проблеми жваво обговорювалися й у колі петербурзьких літераторів, близьких до Пушкіна.

Перші твори юного Гоголя, присвячені темам його рідного краю, були надруковані в альманаху «Северные цветы» та «Литературной газете». Згодом ними зацікавився друг та постійний видавець Пушкіна П. Плетньов. Однак цей освічений літературний підприємець не наважився відразу вкласти гроші в книжку молодого автора, перша спроба якого так ганебно провалилася. Та й літературні вороги самого Плетньова (тобто вороги насамперед Пушкіна) тільки й чекали, щоб як не сам перший поет Росії, то хтось із його друзів зробив якийсь необережний крок.

Аби покласти край своїм ваганням, видавець вирішив познайомити письменника-початківця з Пушкіним. Так здійснилася мрія Гоголя: 20 травня 1831 р. на домашній вечірці, влаштованій Плетньовим, він був представлений автору «Євгенія Онєгіна».

Влітку царська родина виїжджала до Царського Села, разом з усім двором туди поїхали Жуковський і Пушкін. Щоб бути поряд. Гоголь найняв дачу у Павловську. Того літа він став своїм у родині Пушкіних. Часто можна було бачити, як, прогулюючись у царськосільському парку, ведуть бесіду три письменники трьох різних поколінь: Жуковський, Пушкін і Гоголь. Коли до них приєднувався Плетньов, старші колеги обговорювали проблему, задля вирішення якої, власне. Гоголь і був прийнятий до їхнього товариства.