Таке уподібнення соціальних, історичних сил стихії є характерним для романтизму. «Мідний вершник» Пушкіна - це реалістичний твір, в якому зображено історію Росії, що має сенс і мету (не «добру» і не «злу», а історичну). У «Старосвітських поміщиках» образ Петербурга відіграє ту ж саму роль, що «Берлін із хмарами пилюки» (у Гейне), а образ України - ту ж саму, що й ідилічна Індія (знову ж таки у Гейне). Навіть сама подорож у Гоголя, як і у більшості романтиків, відбувається в уяві. З тією лише різницею, що, наприклад, ліричний герой Гейне в Індії не бував ніколи, а лірично налаштований оповідач «Миргорода» у Миргородському повіті не бував давно. Аж тепер, у нудному Петербурзі, він вдається до ностальгічних спогадів про батьківщину. Однак, розпочавшись словами «Я дуже люблю...», «Миргород* завершується знаменитою фразою: «Нудно на цьому світі, панове!» Отже, ностальгічні спогади не можуть вилікувати сучасну людину від тієї хвороби, що її Байрон представив усьому світові як «світову скорботу», а Гоголь - як «світову нудьгу».

Чому ж так нудно оповідачеві «Миргорода»? Спробуймо розібратися.

До книжки увішли чотири повісті - чотири спроби у класичних (античних) жанрах: «Старосвітські поміщики» - ідилія, «Тарас Бульба» - епічна пісня, «Вій» - містерія, «Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» -сатира. Якщо «Тараса Бульбу» у курсі зарубіжної літератури ти вивчав так само старанно, як добу козаччини у курсі історії України, то, мабуть, помітив, що перше має спільного з другим не так багато, як хотілося б. Такого предмета, як історія України, у Ніжинській гімназії вищих наук не було. Викладалися антична література, яку Гоголь любив і розумів, та антична історія, на уроці якої він (за спогадом однокласника) одного разу на запитання вчителя: «Що було після смерті Александра Македонського?» - відповів: «Похорон, пане вчителю».

Пушкін був відверто розчарований «Тарасом Бульбою» і у своїй рецензії на «Миргород», захоплено відгукнувшись на «зворушливу ідилію» «Старосвітські поміщики», про історичну повість «Тарас Бульба» зауважив, що вона «не дотягує» навіть до В. Скотта. Гоголь змушений був погодився з такою оцінкою, про що свідчить його спроба переробити повість. Однак ця спроба була тісно пов'язана з останньою епічною піснею Гоголя - його епічною поемою про Росію («Мертві душі»), тому й говорити про них треба одночасно...

Після смерті Пушкіна Гоголь жив здебільшого у Західній Європі, тому не міг виконати заповіт старшого друга: ретельно вивчити історію України й дати об'єктивну картину її історичного життя, визначивши його сенс і мету.